Адресатка померла

Про книгу

Збірка «Адресатка померла» — нове видання від видавництва «Уроборос» творів Євгенії Ярошинської, однієї з найцікавіших авторок української літератури кінця ХІХ — початку ХХ століття. До книжки увійшли психологічні оповідання й новели, що вперше з’явилися на сторінках журналів «Буковина», «Зоря», «Літературно-науковий вістник» понад сто років тому.

Твори об’єднує увага до внутрішнього світу людини, особливо жінки — її прагнень, страхів, пошуків себе. У кожній історії відчутна глибока спостережливість і здатність письменниці передавати складні почуття через деталі: зім’ятий аркуш листа, запах липи за вікном, коротку розмову, що змінює долю. Саме з таких буденних моментів постає ціла картина епохи, де питання гідності, права на вибір і самоповагу ще тільки формуються.

Новели «Адресатка померла», «Жіноча люба», «Брати», «Проклятий млин», «Нова мати» відзначаються психологічною точністю і щирістю. Вони не пропонують готових відповідей — лише запрошують до роздумів, даючи змогу побачити в історіях героїнь власні переживання.

 

Про авторку

Євгенія Ярошинська (1868–1904) — українська письменниця, журналістка, педагогиня з Буковини. Вона належить до покоління інтелігенток, які прагнули дати голос жінкам у літературі та суспільстві. Ярошинська співпрацювала з Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Наталією Кобринською, перекладала з німецької, провадила культурно-просвітницьку діяльність.

Її проза поєднує елементи народницької традиції та раннього модернізму. Письменниця уникає надмірних описів чи моралізаторства, натомість створює камерні історії, де головне — психологічний стан і внутрішня логіка персонажа. Літературознавиця Тамара Гундорова зазначала, що авторки Ярошинської доби «змінили оптику української літератури — від узагальненого образу до досвіду конкретної людини».

 

Чому варто прочитати

• Книга повертає ім’я Євгенії Ярошинської в контекст українського літературного канону, даючи змогу побачити формування жіночого голосу в культурі.

• Новели поєднують історичну правдивість із глибоким психологізмом, що робить їх актуальними й для сучасного читача.

• Це чесна, лаконічна та прониклива проза, яка допомагає зрозуміти суспільну роль жінки в переломну добу.

• Збірка стане в пригоді всім, хто цікавиться еволюцією української жіночої прози, а також тим, хто шукає якісне класичне читання без штучного патосу.

• Видання «Уроборос» виконане з увагою до деталей — тверда палітурка з дизайнерським «льоном», закладка-лясе, зручний формат і сучасна передмова.

 

Відгуки та оцінки

Відгуки й оцінки

Ім’я Євгенії Ярошинської дедалі частіше згадують поруч із Кобилянською та Кобринською — як однієї з перших українських авторок, що послідовно формували жіночу літературу кінця ХІХ століття. Літературознавці відзначають, що її проза поєднує емпатійність і соціальну спостережливість — у ній відсутня декларативність, але дуже точно передано внутрішній досвід героїнь.

У статті «Феміністична і жіноча проза в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття» (КНУ, 2019) дослідники називають творчість Ярошинської частиною інтелектуального руху, що «підняв жіноче питання до рівня суспільно значущої теми». Її героїні не лише шукають кохання чи прийняття, а намагаються зрозуміти власне місце у світі, який диктує обмеження.

Інна Мочарник, авторка дослідження для платформи Gender in Detail, пише, що Ярошинська «працювала з тією самою рішучістю, з якою чоловіки творили літературу свого часу». Вона розглядала письмо як спосіб самореалізації жінки та інструмент громадського просвітництва — працювала вчителькою, збирала народні пісні, вела лекції для сільських дівчат. Саме тому її художній стиль має поєднання літературності та документальної точності.

Олександр Холод у праці «Специфіка образів чоловіків у феміністичній прозі Євгенії Ярошинської» підкреслює, що письменниця не ідеалізує чоловіків і не протиставляє їх жінкам. Вона показує повсякденну динаміку між статями: непорозуміння, емоційну втому, але й здатність до співчуття. Через це навіть короткі новели, як-от «Гість» чи «Женячка на виплат», виглядають напрочуд сучасно.

Сучасні читачі, які вже знайомилися з окремими її текстами в збірках української модерної прози, відзначають у коментарях щирість та стислість її письма. У відгуках на антології, де друкувалися новели Ярошинської, її називають «тихою оповідачкою великих переживань». Критики підкреслюють, що авторка вміла писати про жіночу самотність без патосу й драматизації, але з великою людяністю.

Український інститут національної пам’яті наголошує, що творчість Ярошинської — не лише літературне явище, а й культурно-освітнє. Вона заклала основу для того, що пізніше назвуть «жіночим письмом»: фокус на емоційному досвіді, внутрішньому житті героїні, моральних компромісах і прагненні свободи.

Сьогодні, коли її тексти знову перевидають, критики відзначають їхню мовну чистоту й майже репортажну спостережливість. Вона описує жінок не як символи, а як реальних людей — з побутом, втомою, вірою й сумнівами. У цьому — сила її прози, яка після більш ніж ста років звучить щиро й по-сучасному.

Для кого ця книга

• Для читачів, які цікавляться українською літературою кінця ХІХ століття.

• Для тих, хто шукає жіночі голоси та погляди в класичній прозі.

• Для студентів, викладачів і дослідників літератури, яким потрібне автентичне джерело жіночої психологічної прози.

• Для любителів камерних історій, де важливі не події, а внутрішні зміни.

 

«Адресатка померла» — це повернення важливої постаті української літератури на наші книжкові полиці. Новели Ярошинської навіть через століття зберігають свою емоційну силу.

Це книжка, яку варто читати повільно, роздумуючи — так, як читають листи, адресовані нам з минулого.