В наявності
Як любили і вмирали
Проста жива проза, експресивність якої збиває з ніг.
Яскравий представник наших тодішніх 20-х Лев Скрипник все своє недовге життя писав про Донбас та людей. Справжніх, не завжди правильних, завжди травмованих.
Писав про себе — дитину, яка надто рано пізнала і роботу в шахті, і злидні безхатька, і війну, і полон, і в’язницю. Писав про те, що відчув, бачив та пережив. Його герой завжди автобіографічний, події — правдиві, а виверти історії — трагічні та непередбачувані.
“Як любили і вмирали” — це літературний зняток епохи, Донбасу початку минулого століття з усіма його непростими реаліями та коловертю.
460 грн
178 в наявності
Доставка:
Безкоштовно від 1500 грн
- У відділення
- До поштомату
- Кур’єром
- Самовивіз
Оплата:
- Онлайн на сайті
- За реквізитами
Додаткова інформація
| Автор | |
|---|---|
| Кількість сторінок | 384 |
| Формат | 84*108/32 (130 мм * 200 мм) |
| Обкладинка | дизайнерський «льон» |
| Лясе | є |
| Ілюстрації | відсутні |
| Папір | Cremi |
| Теги | війна, Донбас, історія, кримінал, наркотична залежність, Наша класика, пригоди |
| Укладач | |
| Редактор | Олександр Ганчак |
| Перекладач | Аліса Сотник, Олександр Ганчак |
| Коректорка | Валентина Балаж |
| Дизайн видання | Володимир Завгородній |
| Дизайн обкладинки | Олександра Цимбал |
| Відповідальна за випуск | Алла Комарова |
Про книгу
«Як любили і вмирали» — це збірка, що охоплює серію оповідань, у яких переплелися біль життя й тиха сила любові. У ній зібрані твори: «Немає праці», «Як любили і вмирали», «Кортояк», «Осіннього вечора», «Полон», «Оповідання про стек», «Маленька степова рудня», «Вибух», «Двісті п’ятдесят перша верства», «Розповідь веселого Васька», «В узгір’ях виє вітер», «Ніч», «Янтеків кінець», «Смерть Акул Китича».
У цій короткій прозі — Донбас 20-х років минулого століття: шахти, злидні, промислова руда, втрати, надії й відчай. Автор не приховує, що його тексти — це частково автобіографія. Він народився на Донбасі, із раннього віку працював у шахті, пережив тяжкі роки — полон, тюрму, війну.
Оповідання не пов’язані щільно між собою сюжетом, але їх поєднує спільна атмосфера: люди, загартовані життям, та все одно прагнуть любові, рідної землі, простого слова. Наприклад, у «Немає праці» головний герой, 12-річний хлопець, після роботи в шахті опиняється на вулиці, без грошей, намагаючись вижити у світі, де місця для слабких небагато.
У «Як любили і вмирали» — заголовному оповіданні — звучать голоси людей, яким залишилася лише пам’ять про ті, кого втратили. У творі «Полон» тема втрат і зрад перемежовується з краплями людської гідності. У «Осіннього вечора» — тиша, що несе біль минулого. У «Маленька степова рудня» — земля, яка зросла в серцях героїв, і те, що вони втрачали, коли її залишали.
Ця збірка — не роман, але, коли читаєш кілька оповідань поспіль, складається повна картина: життя, яке не вибирає, і люди, які мусять любити навіть тоді, коли знали, що втрати чекають за порогом.
Чому варто прочитати?
- Сила честі й правди. У текстах немає штучного патосу — є люди, які живуть і помирають, з усіма слабкостями та моментами зрад.
- Історичне тло. Через голови шахтарів і селян автор показує Донбас двадцятих років: індустріальний бік, експлуатацію, політичні хвилі.
- Лаконічність, що б’є. У кожному реченні — напруга. У його прозі немає зайвого, але кожне слово — на вагу.
- Голос минулого, який мовчки промовляє. Скрипник не нав’язує оцінок, не судить — він просто показує, що люди відчували, як могли вижити, як любили.
Про автора — Лев Скрипник
Лев Скрипник (1903–1939) — український письменник з Донеччини. З дитинства працював у шахті, потім брав участь у громадянській війні, перебував у тюрмах.
Скрипник жив швидко, авантюрно й трагічно: змушений був багато мандрувати, мав зв’язки з кримінальним світом, занурювався у крайні межі людського існування. Помер у психоневрологічній лікарні.
Для нього слово було способом витримати дійсність. У цих оповіданнях оживають люди, яких офіційна історія давно забула.
Відгуки й сприйняття
Дехто з сучасних читачів відзначає, що збірка — страшна, але водночас світла та щемлива:
«У цих оповідках кров, смерть і безнадія часто-густо перемішані із коханням, щастям і світлою любов’ю до людей».
Інші зазначають, що твори Скрипника читаються легко — й одночасно болісно:
«Можу відкрити книжку Скрипника на будь-якому місці і залипнути. Начитатися цією прозою… неможливо. Вона різка та емоційна, але без жодного зайвого слова».
Від «The Village» книжка вже потрапила до добірки місяця — як «жива тканина епохи, сповнена трагічних переплетінь людських доль, голосів шахтарів, злочинців, воїнів».
Для кого ця книга
- Для читачів, які цінують прозу без прикрас, що промовляє через реальний досвід.
- Для тих, кому важлива українська класика, яка показує Донбас як історичне й емоційне місце.
- Для тих, хто готовий чути голоси минулого й зрозуміти, чому сьогодні ми досі носимо всередині їхні спогади.
Ця книжка — не просто збірка текстів, а літературний портрет епохи.
Через оповідання Скрипника оживає світ, який все рідше згадують.
Але читач, що пройде цим шляхом, зрозуміє: любов і смерть — два складники людської історії, які завжди поруч, незалежно від часу.
Для публікації відгуку вам необхідно увійти.

Як любили і вмирали
460 грн
178 в наявності
В наявності














Відгуки
Відгуків немає, поки що.